Школа – життя до і після

За вікном прокидається ранок. Заспане солнце позолучує верхівки дерев, кидає на землю тепле проміння, милується  перлиною (так відпочиваючі назівали наше село на березі  Азовського моря) селом  Широкине, Широкине пропахло морською силлю.Тут кожен дім, як судно на мілі.

Ранкову тишу порушує туркотіння голубів, гомін рибалків, що повертаються з моря. Через деякий час золотий промінь  сонця торкається даху двоперхового будинку  в центрі села. Це наша школа, історія якої розпочалася з 1912р. Заможний селянин Фомич дав гроші на будівницьтво церкви і школи. Спочатку це була однокімнатна споруда, в якій найнятий селянами вчитель вчив дітей читати і писати. При Родянській владі добудували ще 3 класних кімнати, коридор, а у 1927 році перевели школу на семерічне навчання.

Перший випуск семикласників був у 1934 році.

Перший випуск. Учні 6 класу 1950р. Випуск учнів 7 класу 1951р.

В 1937 році добудували ще 3 кімнати.В 1944 році директором школи був  призначенний Осичний К.С. Навчалися діти у дві  змини.

Перша вчилася з 8 до 12.20, друга – з 13.00 до 19.30. В цей час у школі працювали справжні майстри педагогічної праці: Дриждова А.Я., Кудінова А.П., Фомічова І.Ів., Грибцова (Фірсова) Н.П. та інші.

Наша школа вважалася однією з найкращих сільських шкіл в області. Досвіт широкінських вчителів вивчав район, область, Міністерство освіти в Україні. 

1962р 1969-1970р

Ішов час, село розросталось,школа становилась тісною. На засіданні правління рибколгоспу – мильонера було прийняте рішення - будувати нову школу. Це було двоповерхове приміщення, з великими світлими класами, спортзалом, їдальнею, новими шкільними меблями. Згодом у школі появився ще й компюторний клас. Радувала чистота у школі і на подвірії, стрункі тополі, розлогі каштани та клумбі квітів.

В школі проводилися  семінари вчителів району та областні. У 1986 році школу відвідав  зам.Міністра Освіти України Чуб А.В. З ним були завідуючі областними кабінетами історії з 10 областей України. Школа вела роботу «Передовий досвід». Що четверга були відкрити двері для вчителів  району  з обміну досвідом роботи.

Це фото вчителів,яки працювали на той час.

Наша школа давала учням не тільки міцні знання, але й організовувала їх дозвілля: вечори, зустрічі, свята урожаю,екскурсії,вчила любити Батьківщину, працю, природу.За кошти рибколхозу на всіх канікулах діти іздили на екскурсії. Так у 1987 році учні відвідали  Краснодон, познайомилися з життям і боротьбою молодогвардійців.

Краснодон. Пам`ятник молодогвардійцям.

В 1979 році була екскурсія турпотягом по містах –героях Великої Вітчизняної війни . Під час поїздки ми побували у містах Севастополі,Уфі, Москві, Ленінграді, Вінниці, Бресті, Одесі, Новоросийському, Керчі, Києві.

Москва Волгоград

Одеса Київ

Катакомби в Одесі.

Поїздка показала учням звірства фашистів, героїзм радянських воїнів,працовитість українських людей. У 1980 році учні школи відпочивали на турбазі «Едельвейс» в Хусті, відвідали Ужгород, Берегове, Рахов, Мукачево, ознайомилися з місцквою архітектурою, звичаями та побутом.

В 1981 році учні відпочивали на турбазі «Дубки» в м.Орел. Відвідали Тулу, Курськ, Ясну Поляну, побували на могилі Л.Толстого.

В 1984 році учні нашої школи відпочивали на турбазі «Збруч».

Тула 1981р. На турбазі «Збруч»

Біля пещери Довбуша На Ясицінівському перевалі.

Милувалися природою Яремчі, скульптурами Камінець-Подільського, архітектурою м.Черновці.

Ужгород.

Стела «Центр розділу Європи на Західну і Східну» Вітібск. Турбаза «Лісок»

В 1986 році учні відпочивали на турбазі «Лісок» у м. Вітебську. Побували в м.Минську, Бресті, Хатині, Пущеводиці. Діти ще раз переконалися у звірствах фашистів, страхіттях вийни.

Випускники школи у 1999р

Викладачі, які працювали в школі в 2001 -2009рр.

Останний звонок  2009р. Виховна година  2013р. 9 кл.

Так ми жили до  4-5 вересня 2014 року. В село прийшла війна. Рвалися снаряди, були зруйновані будинки, поранені та убити люди. Шість місяців під свист та вибухи снарядів учні ходили до школи, провели свято першого дзвонка, Новорічне свято. Хто міг подумати, що в лютому  2015р. учні останній раз переступають поріг рідної школи.

Сьогодні наша школа – руїна. Вона дивиться на світ пробоїнами від снарядів, зруйнованими класами, вибитими вікнами. Стогнуть    стіни від болю, ніби запитуючи людей: «За що? Що я зробила не так? Навіщо ви поливаєте землю кров`ю і слізьми. Зупиниться! Досить смертей і страждань! Де мої учні? Де мешканці села?»

Слухаючи ці слова руїн школи, із души виривається крик: «Припинить війну!Дайте нам мир! Дозвольте широкинцям повернутися додому. В чьому наша вина? Ми українці, громодяни Украіни ,котрі люблять свою Батьківщину. Чому нас позбавили Конституційних прав ст. 43, 46, 47,48.

Широкинці  пом`ятають своє рідне село. І куда б доля нас не закинула, ми обов`язково повернемося хоч на хвилину до рідного села, упадемо на коліна перед рідними домівками на рідну землю, низько схилимо голови перед могилами померлих односельчан, звернемося  до Бога з проханням не допускати на Землі нових воєн, надати нам сили і терпіння пережити всі ці страждання».

Хочется вірити, що влада почує про наші строждання, та допоможе нам вижити в цих умовах.

Л.Н.Рябцева